Природа в творах класиків української літератури

Тип статьи:
Авторская

Одвічне, як світ, і завжди хвилююче питання: із чого починається Батьківщина? З маминої пісні? З батьківської хати? Усе це так, проте не останнє, якщо не найперше місце належить природі. Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці. Україна — розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі...

Чим далі повертатися в історію будь-якого народу, тим ближче він знаходився до природи. Це ж саме можна сказати і про український народ. Чи це гуцули, які мешкали серед давніх Карпат, чи це лісові мешканці Полісся, чи це українці півдня, сходу. Одних годував ліс, інших земля, третіх моря та ріки. Весь побут так чи інакше базувався на використанні природних багатств. Тому не дивно, що більшість звичаїв і традицій досить тісно пов’язані з бережним ставленням до природи, її сил.

Наші предки мало знали про походження тих, чи інших природних процесів, явищ, тому природа видавалася для них чимось незбагненним, безмежно сильним і неосяжним, що потрібно було поважати, берегти, використовувати тільки раціонально, не завдаючи великої шкоди.

Первісні українці нічого не знали про науку екологію, про її премудрості, але вже тоді, погано освічені, вони розуміли якимось шостим чуттям, що природу треба шанувати.

Грубе втручання в процеси природи, її нещадна експлуатація, на їхню думку, було гріхом, не тільки перед природою і людьми, але і перед самим Господом Богом.

Тому й не дивно, що у своїх народних звичаях і традиціях українці досить часто висловлювали свою повагу перед оточуючим природним довкіллям.

Першою важливою звичкою древнього українця було те, щоб брати у природи найнеобхідніше, не наносячи довкіллю великої шкоди. Якщо збирали лікарські рослини, то робили це акуратно, не пошкоджуючи кореневищ, щоб рослини могли рости далі, або ж, якщо виривали рослини з корінням, то обов’язково весною засівали на цих місцях насіння з рослин, які були використані повністю.

Особливо було популярним висаджувати лікарські рослини у садках біля хати. Так українці мимоволі оберігали дикі рослини, використовуючи вже окультурені.

Любити, шанувати й оберігати рідну природу вчить нас наша література. Великий філософ і поет Григорій Сковорода наголошував, що природа є зразком доцільності. Як приклад він наводив Бджолу, називаючи її «гербом працьовитості». А згадаймо нашого геніального митця Тараса Григоровича Шевченка. Перебуваючи далеко від рідної землі, Великий Кобзар змалював безсмертні образи, що перейшли у символіку, — тополю, калину, барвінок. Гімн природі створила в «Лісовій пісні» Леся Українка. А скільки поезії знаходимо у творах Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького та інших класиків української літератури. Володимир Сосюра писав:

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову

І мову її солов'їну.

Нет комментариев. Ваш будет первым!