Природа в творах українських класиків

Тип статьи:
Авторская

Україна… Це наша земля, наш рідний край, наша країна з славною багатовіковою історією й мудрими, талановитими людьми, з чарівною піснею, що дивує світ, багатими народними традиціями, з мальовничою природою.

Усна народна творчість виникла за багато століть до того, як розвинулася писемна література. До неї увійшли твори різних жанрів: пісні, загадки, прислів'я, приказки, лічилки, мирилки, дражнилки, забавлянки і казки .

Кожний із цих жанрів має свої особливості, а всі разом вони складають духовну культуру наших предків, яку ми повинні вивчати. Бо недарма говориться: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Завдяки образності, афористичності, глибокому змісту перлин народної творчості, їх високій мудрості вони з давніх-давен були улюбленими в народі і бережливо передавалися з покоління в покоління. Як неписаний моральний кодекс, як принцип народної педагогіки, як самобутність самого життя — таке значення мали малі жанри у формуванні характерів і почуттів молодого покоління. Завдяки цьому виду народної творчості ми дістаємо уявлення про світогляд наших предків, ставлення їх до природи, виховання; їхнє образне мислення, естетичні почуття.

Людина, проживаючи на землі, має найтісніший зв’язок з фізичним світом, до якого належить половиною свого дуального буття. Існування кожного народу зумовлюється місцевістю та якостями навколишньої природи. Тому в народних піснях видно природу тих країн, де народ жив, з них можна дізнатись, якою мірою він був у зв’язку з природою і які форми приймало людське співчуття до природи. І північ, і південь, і вершини гір, і всі витвори різних кліматів змальовуються в народних піснях. Але одними тільки зображеннями не обмежується все поняття народу про природу. Кожне явище в ній не випадкове, а має свій закон, що відкривається духом… В людині є потаємне око, яке бачить, що навіть груба матерія має зв’язок з духовним творінням, і потаємний голос, який вказує, в чому полягає цей зв’язок. Таке розуміння духовного в тілесному і складає основу всього прекрасного в мистецтві, воно є ознакою гармонії і любові, яка існує між творцем та його творінням. Людина здатна любити тільки дух, тілесне саме по собі недоступне її серцю. На цій властивості людської природи народ – мало того, що вносить у свої твори образи фізичної природи, – він оживляє її, природа отримує в його очах розумне буття. Таким чином предмет тілесний, який входить у твір народної поезії, отримує в ній духовне значення, яке виявляється у формі застосування до побуту морального творіння або моральної сутності: це називається в широкому значенні символом. Безперечно, нівелювання символікою – це нівелювання собою і навколишнім світом. Адже кожен з нас прагне досягти гармонії з природою, відчути себе частиною її величності та неосяжності; зрозуміти значення архаїчності генези свого етносу, якому належать найдавніші і найбагатші системи традиційної культури.

Фольклор виник багато століть до того, як розвинулася писемна література. Він був своєрідним способом пізнання навколишнього світу. Через твори усної народної творчості книга знайомить нас з рідним краєм, з культурою та побутом населення України, з віруваннями та обрядами.

Хто не зачарований українською піснею? Вона натхнена, мелодійна, безмежна широтою і красою образів. Найменшим дітям співають колискових та розважальних пісень, у них материнська ласка і любов, любов до природи, світ добра, щира віра в магічну силу слова. Через фантастичний світ казок діти вбирають досвід народу, національний характер. Казка переносила людей з дійсності до чогось кращого і обіцяла виконання найдивовижніших мрій.

До скарбів українського народу фольклору належать прислів’я та приказки, загадки, легенди, примовлянки, веснянки, народні прикмети, ігри((«Кабаки», «Огірочки», «Сієм мак», «Просо», «Перепілочка», «Лис», «Ой на горі льон, квітки»), які тісно пов’язані зі щоденним життям і побутом людини. Їх складав народ віками, і саме тому вони відображають досвід минулих поколінь. Вони мають важливе пізнавальне значення. Тематика їх різноманітна, вона охоплює явища природи, духовне життя і трудову діяльність людини. Вони дають змогу відчути себе розумним та кмітливим. Скоромовки розвивають мовлення, роблять його виразним і правильним.

Саме у народнопоетичній творчості наших предків і відбивалася любов до природи…

Отже, народна творчість має велике пізнавальне значення; їй завжди властиві реалістичне сприймання і відображення дійсності, романтичний порив у краще майбутнє, в ній яскраво виявлено національну самобутність народу.

Нам пощастило народитися в країні, де просто дух захоплює від багатства фольклору та невимовної краси природи. Мабуть, не дивно, що митці слова і пензля за зразок беруть усну народну творчість, а красу природи весь час описували та описують майстри слова та інші митці.

Проблема гармонійного зв’язку людини з природою хвилювала відомих українських письменників Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку, М. Коцюбинського, В. Сосюру, Олександра Олеся, М. Вороного, Б.-І. Антонича, М. Рильського, П. Тичину, Остапа Вишню, О. Довженка, Д.Павличка, В.Симоненка, Л. Костенко та ін. Проблема гармонії людини і природи по-різному порушувалася вітчизняними митцями. Чарівна, мальовнича природа України не може залишити байдужою жодну особистість, здатну сприймати прекрасне, а тим більше поетів, душа яких відкрита для всього тонкого, красивого. Людина — це витвір природи, а природа теж завдячує людині за її бережне ставлення до неї. Зразки пейзажної лірики можна зустріти у багатьох поетів різних часів і народів. Але так поєднати людину й природу, так глибоко знати її, бачити її найтонші нюанси могло не так уже й багато людей.

Нет комментариев. Ваш будет первым!