Ліки природи рідного села Малоянисоль

Тип статьи:
Авторская

Департамент освіти і науки

Донецький обласний центр туризму та краєзнавства

Учнівської молоді (ОЦТК)


Науково-дослідницька робота

учасників обласного конкурсу на тему:

«Екологічними стежками рідної України»

Назва роботи:

«Ліки природи рідного села Малоянисоль»

Роботу виконали:

група учнів 7-10 класів

Координатори роботи:

Шишман Надія Григорівна

вчитель біології ;

Попова Валентина Валентинівна

вчитель біології, географії

КЗ «Малоянисольська ЗОШ

I-III ступенів ім. В.В.Балабана»

Нікольської районної ради

Донецької області.

Малоянисоль, 2017 рік



Зміст

І. ВСТУП……………………………………………………………….3

ІІ. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ………………………………………………..4

2.1. Географічне положення села Малоянисоль…………………….6

2.2. Історія походження назв природних об'єктів:…………………..6

А) назви пагорбів……………………………………………………..7

Б) назви берегових скал, круч………………………………………...7

В) назви балок………………………………………………………..8

Г) назви криниць……………………………………………………..9

Д) назви села…………………………………………………………10

Е) назви річок………………………………………………………...10

2.3. Легенди про місцеві природні об'єкти………………………....11

2.4. Твори сучасних авторів………………………………………...14

ІІІ. ВИСНОВКИ……………………………………………………..20

ІV. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………….21

V. ДОДАТКИ…………………………………………………………22

І. ВСТУП

Назва роботи: «Ліки природи рідного села Малоянисоль»

Тип: авторська

Актуальність: любов до Батьківщини починається з любові до рідного краю. Неможливо любити свою Батьківщину, не знаючи її історію. Самобутність нашого грецького села стирається в пам'яті. Саме тому ми вважаємо, що для того щоб зберегти цю самобутність, необхідно відновити назви природних об'єктів.

Мета: ця робота допоможе багатьом малоянисольцям та їхнім нащадкам по — новому поглянути на свою малу Батьківщину і стане спонукальним мотивом для подальшого вивчення історії села Малоянисоль, його економічного розвитку, а також виховання екологічної культури та патріотичного виховання.

Об'єкти: природні об'єкти: балки, пагорби, криниці, берегові скелі, стрімчаки, річки

Напрями: дослідження походження назв місцевих природних об’єктів, зокрема дрібних, назви яких не позначені на карті (наприклад, джерел, струмків, ставків, балок тощо), вивчення місцевих легенд, розповідей та інших цікавих відомостей про такі об’єкти.

Завдання:

  • відновити старовинні назви природних об'єктів
  • знайти географічне розташування
  • визначити значення природних об'єктів господарської діяльності села
  • вивчити етнічний фольклор.

ІІ. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Быть может та земля видала скифов

И помнит их давно забытый быт.

Ты вечером приди и посиди на скалах тихо

И степь тебе расскажет, что в себе хранит.

Г. Жуков

В одному з прекрасних куточків південного українського степу розташоване наше улюблене село Малоянисоль. Воно було утворено понад 230 років тому греками-переселенцями з Криму. Переселившись з Криму в кінці XVIIӏ століття з ініціативи Російського уряду, греки освоїли Північне Приазов'я, сформували його господарську специфіку, утворили грецьку громаду, відчуваючи при цьому вплив асиміляційних процесів з українським, російським та іншими народами.

Останнім часом спостерігається поворот до мікроісторії. Увага краєзнавців привертає історія окремих грецьких населених пунктів. Історія села Малоянісоль — частка історії країни, частка долі її народів і кожної людини окремо. Зв'язок з рідним краєм не обмежується тільки паспортними даними.

За що ми любимо наше самобутнє, неповторне село?

По-перше, за саму природу, яка зберегла елементи первозданності. Зачаровують наші душі пісні жайворонка, рання весна з бездонним блакитним небом і особливим повітрям, з квітучими садами, зеленими полями, численними пагорбами і балками.

По-друге, за рідну грецьку (румейську) мову, на якій наші пращури називали географічні та природні об'єкти.

Всі відомості зібрані в цій роботі в результаті численних бесід зі старожилами нашого села, листування з сучасними місцевими краєзнавцями, зокрема Г.А.Аніміцею, А.А.Аніміцею, аналізу газетних і журнальних статей, відвідування краєзнавчих музеїв міста Маріуполя і селища Нікольське, заповідника «Кам'яні могили». (додаток 1, 2, 3)

Ми вважаємо, що ця робота допоможе багатьом малоянисольцям та їхнім нащадкам по — новому поглянути на свою малу Батьківщину і стане спонукальним мотивом для подальшого вивчення історії села Малоянисоль, його економічного розвитку, а також виховання екологічної культури та патріотичного виховання. Молодь повинна любити і берегти природу рідного краю. А для цього треба знати її.

2.1.ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

Село Малоянисоль Нікольського району Донецької області розташовано на південному заході Донецької області, в 40 км на північ від міста Маріуполь, у 22 км на північ від районного центру — селища Нікольське. Природа щедро обдарувала Малоянисоль і його околиці: тут петляє серед пагорбів легендарна річка Калка і гори зі скельними кручами, ковиловий степ і хвойний ліс, гарні краєвиди, чисте прекрасне повітря, насичене ароматами трав, хлібів і хвої. Природа багато в чому формує характер сільської людини, її спосіб життя, шліфує його переваги так само, як вода обточує каміння в річці. (додаток 4)

2.2. Історія походження назв природних об'єктів

Багата й різноманітна природа Донбасу завжди привертала увагу дослідників-природознавців. У нас історія досліджень природних умов тісно пов'язана з історією заселення нашого краю й використання її природних ресурсів. Багато назв природних об'єктів походять від слів румейської, урумської, татарської, тюркської мов.

Пагорби невеликої висоти (50-100 м над рівнем моря), завдяки своїй красі називаються горами. Зараз багато з тих пагорбів покриті рукотворним лісом, завдяки Малоянисольському лісництву, заснованому в 1949 році. Поступово багато з цих природних об'єктів отримали місцеві назви.

Найпомітніші височини звуться УБẬ (оба) від урумського слова курган, пагорб, насип. Кургани (УБА) охоплюють село з північного, північно-західного, південного та південно-західного боків і розташовані на правому березі річки Калки. Кожен з них має свої характерні обриси.

Аркди-та-убайда — ведмежі кургани. Вони розташовані на північний схід від села. Назва походить від румейської Аркудіа - ведмідь.

Балтамури уба — від урумської «медовий корінь». Мабуть, значення ороніма — пагорб, на якому росте солодка.

У верхів'ях Калмицької балки знаходиться курган Берлю уба — від урумської бёрю — «вовк», тобто «Вовчий курган».

Манахо-ту-уба — від румейського прикметника манахо зі значенням «одиночний», тобто «Самотній курган».

Таке ж походження має назва пагорба Мега уба, тобто «Великий курган». Поруч з ним знаходиться степовий курган Мкро-т-уба — «невеличкий курган».

Прохоров уба — курган на північ від села. Гібридний російсько-урумський ороним, тобто «Прохоров курган».

Тудор уба — височина в південно-західній частині села. Це — «Тудоров курган», від місцевого чоловічого імені Тудор (Федір).

Харахаш уба — курган у південній частині села. Це «Харахаш курган», Харахаш — прізвисько людини з чорними бровами.

Чумахку-ту-уба — височина в північно-західній частині села. Урумсько-румейсько- слов’янський топонім — «чумацький курган». Повз кургану раніше проходив чумацький шлях.

Ялпах уба — має урумський топонім, тобто «Пологий курган».

Невеликі височини і пагорби (по — урумськи Джап — косогор) мають плоско-опуклі вершини і пологі схили. Найвідоміша в селі округла височина так і називається «Джап». Її огинає з північного боку річка, знаходиться вона в центрі села. Це місце масових гулянь і святкувань. Тут встановлено пам'ятник селянам, загиблим у роки Другої Світової війни.

Берегові скелі й стрімкі кручі тут називають камінням (по-урумські — Хая, а скупчення розсипи каменів — хаячіх).

Природа, як великий скульптор, за допомогою вітру, води, льоду виліпила з цих каменів химерні фігури. Ціла система таких каменів, що перемежовуються густими чагарниками і перелісками, сформувалася у верхів'ях річки Калки.

Тиміріц-та-хаячіхья — кам'яниста височина, що простягнулася вздовж річки Калки від села Малоянисоль до села Катеринівка. Назва складається з двох частин — антропонім Темір і кам'яний масив.

Аврам-та-хаядича — балка, йде зліва до річки Калки, розташована між селами Малоянисоль і Кременівка. Має такий же гібридний румейсько — урумський топонім. Дослівне значення — «Аврамови каміньчики», тут розкидані невеликі скелі, стрімчаки, кам'яні виступи.

Значну роль у рельєфоутворенні місцевості відіграє безліч балок і ярів — результат ерозійної діяльності тимчасових водних потоків. У руслах більшості з них упродовж року зберігаються дрібні протоки джерельної води. Вони рясні під час злив і весняного розливу. Більшість балок проросли деревами та чагарниками.

Село Малоянисоль розмістилось у центрі цілого комплексу балок (по-татарськи — тарама) і глибоких ярів (по-татарськи — хулах). У народній пам'яті збереглися їхні старі назви.

Великою популярністю користується балка Вали-Тарама — ліва притока річки Калки. Вона відзначалася на картах ще з 1778 року. Передбачається, що назва її походить від урумського слова велі — «свята людина», «благодійник». Але швидше за все — «Велієва балка», тобто вона пов'язана з місцевими жителями, які мали шанобливе прізвисько «Велі».

Бали тарама — «медова балка». У балці джерело з такою ж назвою. Ймовірно, колись на схилах балки стояли пасіки і росли квіти-медоноси.

Будух тарама — балка Будуха (місцеве прізвище).

Гавра тарама — зв'язується з особистим ім'ям Гавриїл.

Губерна тарама — балка Губерни (місцеве прізвище).

Дайреджи тарама, Джавлах тарама, Думбалака тарама, Спінжу тарама, Татар тарама, Шамлі-т-тарама — назви балок походять від місцевих прізвищ. Грекам, які переселились з Криму, Російський уряд обіцяв виділити по сорок десятин землі на кожного члена сім'ї, тому сім'ї селилися по балках, займали певні ділянки для випасу домашніх тварин, здебільшого овець і створення городів, тому балки отримували назви за прізвищами та іменами господарів цієї землі.

Можна продовжити список балок, що оточують село Малоянисоль.

Ляля тарама — права притока Калки. Перша частина топоніма — теж антропонім, тобто балка Ляля.

Лейорко тарама — права притока Калки, тобто Лейоркова балка.

Лис-ту-млар тарама — теж права притока Калки, дослівне значення — «балка, де знаходиться млин Лиса».

Мелешкас-ту-Пігад тарама — балка, також права притока Калки, має гібридну назву, загальне значення — «балка, де знаходиться Мелешкіно джерело».

Мітки тарама — балка, ліва притока річки Калки в її верхів'ях, на північний захід від села. Дослівно «Мітькина балка».

Хуру тарама — балка, ліва притока Калки, це — «суха балка».

Тамахя тарама — балка на південно-західній околиці села. Урумський топонім, де тамах — «гирло».

У балках, на території села є безліч джерел, деякі з них носять назви, як і балки, на ім'я господаря землі, на якій знаходиться джерело. Наприклад, Джарти-ту-Пігад, де Джарти — прізвисько (прізвище) господаря, а пігад — джерело (криниця); Муфті-ту-Пігад, де Муфті — прізвище господаря; Джавлах-ту-Пігад — джерело в балці Джавлах-Тарама.

Центр села називається Ламбу-ту-Тугай. Перша частина топоніма походить від розмовного варіанту румейського імені Ламбос, а друга частина слова Тугай — від урумської «заплава річки», «заплавний луг».

Цікаво походження назви самого села Малоянисоль. У перших джерелах село називається Мала Янісала. Передбачається, що назву селу надали перші переселенці з Криму, які були вихідцями з чотирьох кримських сіл: Уйшунь, Джемрек, Єні-Кой, Єнісала. Вони розмовляли татарською та грецькою мовами, тому і назву дали своєму поселенню на честь їх кримського села.

Не менш цікаво походження назв місцевих степових річок. З 1780 року на картах відзначалися річки Кальміус, Кальчик, Калець з їх притоками. Річку, яка протікає через село Малоянисоль, місцеві мешканці завжди називали Калкою. Саме в цій місцевості 31 травня (за новим стилем) 1223 року відбулися історичні події, описані в літописах. Річку Калку Іпатіївський літопис називає місцем битви дружин 18 руських князів з монгольськими ордами. У четвертому Новгородському літопису про це сказано: «Бысть на Калках брань великая...»

Але до сьогодні достеменно не відомо, де ця річка Калка і де те місце, на якому загинуло багато воїнів і кращих князів російської землі. Калка понад чотириста років не нанесена на жодній географічній карті. У 1527 році московські картографи, що склали нову карту Азовського моря, замість річок Калка і Кальчик вписали назви Західний і Східний Кальчик. Але в літературних джерелах і в народній пам'яті назва «річка Калка» досі не зникла.

Так, професор В. Григорович (1874г.) писав, що на скелястих пагорбах межиріччя Кальміусу і Калки, між Каранью і Єнісалой «здійснилося побоїще в 1223р.». І Є. Олександрович (1874р.) називає притоку Кальміуса Кальчик «древньою Калкою».

У «Новітньому енциклопедичному словнику» (М., 2004) зафіксовано: «річка Калка — це нині річка Кальчик, притока річки Кальміус у Донецькій області. Наші сучасні місцеві краєзнавці Г.А. Аніміца, А.А. Аніміца на підставі власних досліджень впевнено вважають річку Кальчик тією самою Калкою.» (додаток 5,6)

Справді: немає дерева без коріння, немає роду людського без пам'яті, немає Батьківщини без любові до неї. Тому народна пам'ять зберегла не тільки назви, але й перекази, легенди, пісні, передаючи їх з покоління в покоління. Багато наших сучасників присвячували свої вірші, пісні рідному селу та його природі.

2.3. Легенди:

Манакіца — т- тарама

Було це в ті далекі часи, коли головним заняттям греків було вівчарство. Раннім весняним ранком у святковий день на Стрітення, коли зима зустрічається з весною, одна жінка похилого віку (румейською — манакіца) вигнала невелике стадо овець у балку на пасовище. Оскільки було тепло, вона одяглася легко, але раптом з півночі налетів крижаний вітер зі снігом та таким густим, що не видно було, куди йти. Манакіца присіла на камінь і закуталась у хустку. Вівці теж присіли, притулившись до неї, щоб якось зігрітися. Через деякий час холодний вітер відступив і засвітило весняне сонце. Але манакіца і її вівці так і залишилися сидіти замерзлі в тій балці. Можливо, якась бабуся придумала цю казку для своєї онуки, щоб вона тепло вдягалася в ці весняні дні, а може було це насправді. Але в балці між селами Малоянисоль (Харахла) і Кременівка (Чердаклі) дійсно є камені схожі на силует жінки в хустці з посохом і на маленьких овець. З того часу цю балку називають Манакіца — т — тарама, а свято Стрітення Манакіцис та Меріс (дні Манакіци).

Типчак і Ковила

Наш степ має назву різнотравно-ковильно-типчаковий. Тут, у цьому безкрайьому степовому просторі народилося багато легенд, одна з них говорить про те, що за часів розгулу половецьких ханів десь в улоговині біля струмка, глухою ніччю, цілком випадково зустрілися лазутчик русичів Ковила і лазутчиця половців прекрасна Типчак. Сталася ця історія ще тоді, коли русичі і половці ніяк не могли укласти миру між собою. Ніхто з них не хотів поступатися без бою Беш-Таш — піднесеною гірською місцевістю з п’ятиглавою вершиною, пануючою над навколишньою територією.

Зараз це — заповідник «Кам'яні могили». Ковила за наказом князя Мстислава мав пробратися на найвищу вершину та розвідати навколишню місцевість. Таке ж завдання отримала й розвідниця половців Типчак. Під спалахами блискавки хлопець побачив перед собою настільки красиву дівчину, що забув про те, що вона з ворожого табору. Ворога треба було взяти у полон або знищити. Дівчині також сподобався хлопець. І вони полюбили один одного. Коли перші ранкові промені вихопили своїм сяйвом найвищу вершину, потужний гул обурення з обох боків потряс все довкола.

За зраду з ними хотіли жорстоко розправитися. Тоді Ковила і Типчак піднялися на найвищу скелю і, взявшись за руки, стрибнули з кручі… Там, де розтеклася їх кров, з роками зросла висока шовковиста степова трава ковила, а поруч із нею з'явилася низенька трава типчак.

Пройшли століття і в нашому степу зростає сивоборода ковила і завжди поряд з чудовим головним убором — типчак. А в брилі каменю на цій височині, якщо пильно придивитися, можна побачити їх обох: дівчина і хлопець лежать, притулившись один до одного спинами.

Ця легенда передається з вуст в уста, а Ковила і Типчак оспівані у віршах й прозі, як символ любові, відданості й вірності.

…Вам наша жизнь – как миг, как нить!

И, взявшись за руки, они

Как птицы бросились с обрыва.

Кругом бездушные огни,

И храп коней в степи игривых.

А там, где кровь их растеклась.

Впиталась в землю, там с годами

Трава, как грива, поднялась

Ковыль, умытая слезами.

А рядом – низенький типчак:

Всегда их вместе видеть можно.

И веришь ты, что было так,

И невозможно – возможно.

В. Редько

Ванжелка-тарама

Назва ще однієї балки пов’язана з місцевими легендами. На початку 20 ст. повз села проходили шляхи, які пов’язували великі міста півдня України з Маріуполем. Мешканці нашого та прилеглих сіл для будови домівок використовували деревину, яку доставляли з міста Єкатеринослав. Ця подорож тривала майже одного місяця. Ночували подорожуючі у мешканців хуторів. Греки завжди довірливо приймали гостей, годували та вкладали відпочивати на ніч. Одного разу в заможну родину, яка мешкала на хуторі у балці, напросились на постій подорожуючі. Зустріли їх радо, а коли всі поснули, зморені тяжкою працею, сталося лихо. «Гості» зазіхнули на чуже майно, яке було значним: 200 овець, 4 коня, корови. Уся родина разом з дітьми була вбита. Живим залишився поранений хлопчик. Коли вбивця повернувся перевірити чи всі мертві, він затамував подих. Його звали Ванею та на честь нього була названа балка, де вони мешкали — Ванжелка-тарама.

2.4. Твори сучасних авторів:

Природа нашого рідного краю, а також її роль у житті місцевого населення, завжди оспівувалася нашими донецькими поетами та прозаїками.

Наш земляк Донат Патріча так пише про нашу землю:

«Коли їдеш із Харахли у Кір’яковку, ліворуч стоять гори. Влітку вони покриваються чебрецем, наче килимом. Багато моїх днів пролетіло на цих горах. Де зостались мої роки, де мої ровесники? Голодні і роззуті, але хоробрі і веселі, весною ми ловили тут ховрахів, потім починали збирати і їсти траву солодку, козельці, рвали молочай і робили мастику ( природну жвачку). Влітку у балках, в невеликих річках ловили рибу і раків, пекли їх на вогні і їли. А взимку, коли випадав сніг, ми любили спускатися з цих гір на санчатах. Де-не-де гори досить високі і ці вершини називають «цімбі»…»

Аджідер

Теленчі дражнили «аджідером» – змієм — гориничем. Молодим він був дуже сміливим. Колись по селу розійшлися чутки, що в балці є аджідер. Люди боялися ходити до балки. Туди не виганяли корів, жінки боялися ходити в обід на дойку. Тоді Федір узяв старовинну шаблюку, зібрав людей і пішов попереду, щоб убити аджідера. Та коли дійшли до гори, люди зупинилися, побоялися йти далі. Теленчі пішов один. Він підняв шаблюку над головою і закричав:

-Аджідер! Де ти? Ось я прийшов!

Люди стояли на горі й дивилися на Теленчі. Федір ходив-ходив, кричав-кричав, але аджідера не було ніде. Люди зрозуміли, що в балці нічого нема. Але з тих пір почали дражнити його «аджідером». Він не сердився, бо знав, що дражнять його з любові.

Велике серце, велику любов до життя та велике терпіння мали раніше люди. Хай Бог простить тих, хто вже пішов із життя, і радості та здоров'я тим, хто ще живий!

ЛЕГЕНДАГеоргий Левченко

Коль летом ты из Янисоля

Пешком пойдешь на Чердакли,

То обнаружишь очень скоро

Пещеру в балке у реки.

У той пещеры вход завален

Огромным камнем, как скала

И к полночи на этом камне

Кричит, пугая всех, сова.

У входа слева есть криничка,

Вода чиста в ней, как слеза,

С нее по камушкам водичка

Здесь скачет словно стрекоза.

Когда к тому дойдешь ты месту,

Свой головной убор сними,

Воды холодненькой напейся,

В тенечке рядом посиди.

Пока, уставший, в час обедни

Ты будешь нежиться в тени,

Я расскажу тебе легенду,

А даже, может быть, и быль.

Во времена, что все забыли,

Природа здесь была другой:

Сохатый прятался в ковыли,

Олень встречался здесь с зарей.

Места вокруг безлюдны были,

Река широкая текла,

Степь зачарованной застыла

На все древнейшие века.

Но вот однажды летом с моря

На берег высадился люд,

Его пригнало может горе

Иль путешествий сильный зуд.

Стройны все были и красивы,

Бедны. Кто в путь идет с добром?

Могучие надежды крылья

Несли вперед их напролом.

Они пришли с брегов Эллады,

С богами спор, затеяв вновь,

Жизнь чтобы смертную наладить

Вдали от славных берегов.

В трудах все горести забылись,

Засохли слезы на щеках,

Жизнь колею свою пробила

В доселе девственных степях.

Судьба капризная носила

По жизни смертных как могла,

И счастье многим здесь дарила –

Их семьи Гера берегла.

Но вскоре скифы появились,

Заржали кони их вдали,

Как волки всадники завыли

В вмиг обезумевшей степи.

Мужчины за мечи схватились

И смело, как всегда, дрались.

Герои головы сложили,

Презревши смерть, спасая жизнь.

Здесь скифов много положили,

мотри- курганы ввысь глядят.

Под ними те, кто не дожили

До их триумфа вечно спят.

Но скифов было слишком много,

Они слетались со степей,

А грекам не было подмоги,

С Эллады не было вестей.

И многие ушли вновь в морс,

Растаяв в волнах без следа,

И унесли с собою горе,

Приведшее отцов сюда.

Остался в этой вот ложбине

С детьми лишь маленький отряд,

Чтоб ночью тоже на чужбину

Уйти пока дозоры спят.

Но скифы вихрем налетели –

Они в бою были быстры,

Лишь женщины с детьми успели

В пещеру эту заползти.

Мечей звон глухо раздавался

До поздней ночи вдалеке,

И кровь, по камням разливаясь,

Ручьем заплутала к реке.

Остаток воинов уставших

К утру в пещеру загнан был,

И глыбой рядом с ней стоящей

Враг вход от злости завалил.

С тех пор в полуночную пору

Сова на камне том кричит,

Напоминая — греков горе

Под этим камнем вечно спит.

В криничке этой не водица,

А слезы сгубленных детей…

Коль подошел сюда напиться,

Скинь шляпу путник перед ней.

Такую вот легенду знаю,

Быть может правдой она сеть,

И знать ее я завещаю

Всем эллинам из этих мест.

ІІІ. ВИСНОВКИ

Наш земляк Донат Патріча писав: « Років сорок тому я ще бачив довгі будинки вкриті так званою татарською черепицею, подвір’я обнесені кам’яною огорожею, з печами на подвір’ї. Сьогодні всього того вже майже не має, не зосталося. Час вже стирає і зрівнює.»

Також мало вже залишилось і первозданних куточків природи. Навіть пагорби та балки використовуються для випасу худоби, змінюються під дією води та вітрів. Незмінною залишається лише пам’ять народна про їхні назви у вигляді афоризмів, прислів’їв та приказок приазовських греків.

ІV. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Е. Г. Аніміца, Л. Г. Антонова: Малоянисоль: история, события, судьбы(1780-2010)

2. Аніміца Г. А. Румейсько-руський словник: http://www.azovgreeks.com/gendb/RomRus.asp.

3. Аніміца Е. Г. У своих истоков// Заря Приазовья 1988. 23 июня

4. Белецький А.А. Греческие диалекты юго-востока Украины и проблемы их язика и письменности// Балканская филология: учен.ЛГУ. 1970.№343. ВЫП. 73.

5. Гедё А. В. Переселение греков из Крыма в Приазовье (вымыслы и реальность). Донец, 1995 кн1

6. Папазова А. В. Засновники села Малая Янісала УДК94(477.62-22)»178»(045)

7. Донат Патрича. Хоч смійся хоч плач. Донецьк «Донбас» 1994

8. В. О. Сіренко Заповідник « Кам’яні Могили» природа і духовна святиня України. Київ «ЛОГОС» 2000.


ДОДАТОК 1

Зустрічі с місцевими краєзнавцями

Зустріч зі старожилом Гаврил-оглу Д.І.

Зустріч з чабаном Чавдаром М.І.

Зустріч з односельцем Георгієм Георгійовичем Левченко – відомим вченим, доктором фізико-математичних наук, професором, лауреатом премії імені Шубнікова, поетом та громадським діячем.

ДОДАТОК 2

Відвідування краєзнавчих музеїв


Додаток 3

Відвідування заповідника «Кам'яні могили»

Екскурсія заповідником «Кам'яні могили»

Директор заповідника В.О. Сіренко

Додаток 4

Карта Нікольського району

Додаток 5

Карта Малоянисоля

Додаток 6

Карта місцевих природних об'єктів


Балка Бали тарама


Берегові скалихаячих


Пологі пагорби — джапи

Хуру тарама

Джап у центрі села Малоянисоль — місце масових зборів мешканців села.

ПОРТФОЛІО КОМАНДИ
ОПИС ДІЯЛЬНОСТІ Малоянисольської ЗОШ з екологічного виховання учнів

Нет комментариев. Ваш будет первым!