Казка "Життя у вовчій шкурі"

Тип статьи:
Авторская
<p "="">Написала: Андрусик Валентина, учениця 8 класу Миролюбівського НВК

Чарівний ліс милував своїх мешканців яскравим сонечком та чудовим весняним настроєм. Всі вони потроху прокидались від зимових холодів, сумного настрою, а деякі від сплячки. Птахи радісно сповіщали всіх жителів лісу, що прийшла весна – пора тепла, радості та кохання. У самій гущі лісу, на галявині, з’явилась пара вовків.

Вовк був дуже міцний, його хутро блищало на сонці, а очі світились від щастя, бо біля нього стояла його кохана вовчиця. Вони спілкувались одне з одним, вдивляючись у темряву лісу. Їм ніхто не заважав.

— Скажи, а що ми будемо робити, якщо в нас з’являться вовченята? — запитала вовчиця.

— Ми будемо виховувати та оберігати їх, — відповів вовк, — Але, перш ніж це станеться, мені треба піти на полювання, щоб нашим малюкам було, що їсти. А ти, доки мене не буде, побудуєш малятам затишне гніздечко для життя.

— Я буду сумувати без тебе, повертайся скоріше, — сказала вовчиця.

Він подивився на неї ніжними очима і зник у гущі лісу. Нічого не віщувало біди, вовчиця готувалась до повернення вовка. Пройшло декілька днів, і до неї дійшла погана новина, що її коханий загинув від руки мисливця. І тоді вона пообіцяла, що знайде того мисливця і перетворить його на вовка, щоб він відчув на собі все вовче життя.

Так і відбулося. День був нерадісний, похмурий, пустився дощик; і раптом на галявині з’явився мисливець (його побачила вовчиця). Вона миттєво опинилася біля нього і вкусила.

Відбулося, щось дивне. У небі заблищала блискавка – і мисливець перетворився на вовка-перевертня.

Він стояв і не міг поворухнутися, не міг зрозуміти, що з ним відбулося. Вдивляючись у нього злими очима, вовчиця промовила: «Ну що ти тепер будеш робити? Навіщо було вбивати вовків? Що поганого вони вам, людям, зробили? А ось тепер ти на своїй шкурі відчуєш життя вовка. Живи, але в його тілі!». Вовчиця повернулась і побігла у темряву лісу. На неї чекали вовченятка, які народились невдовзі після загибелі їх батька-вовка. Вовк-перевертень, прийшовши до тями, побіг за вовчицею.

— Почекай! — закричав або заричав, і сам не зрозумів мисливець. – Постривай. Що ж мені тепер робити?

— Живи, — обізвалась вовчиця, і побігла далі.

Перевертень не відставав від неї ні на крок.

Вони бігли швидко і довго. Йому здавалось, що вони перебігли увесь ліс. І ось зупинка. Вовчиця підійшла до невеличкого пагорбка і ласкаво когось покликала. До неї вийшли троє вовченят, два хлопчика і одна дівчинка. Вони чомусь одразу обернулися до перевертня, до ворога їхньої матусі.

— Мама, а хто це? А де наш батько? — запитали діти. Слова дітей настільки її зворушили, що вона нічого їм не розповіла про батька і про того вовка, що стояв поруч з нею. У неї на очах були сльози-горя,і чомусь сльози жалості до вовка-перевертня. Вона тільки сказала, що це знайомий батька і він поживе з ними. Так пройшов деякий час, перевертень допомагав вовчиці, виховував вовченят, які до нього звикли і вважали його за батька. Хоча мисливець і сам нічого не знав про вовче життя, йому приходилось вчитись самому жити у лісі, знаходити собі та малюкам їжу. Вовчиця дивилась на нього і у неї вже не було ненависті до мисливця, адже він допомагав їй, виховував її дітей.

Одного разу вони разом пішли на полювання. Вовчиця розповідала йому, як треба сидіти в засідці, ловити здобич, щоб та не утекла. В такі хвилини мисливець дуже хотів обернутись на людину, він не зміг змиритись з тим, що назавжди залишиться у тілі вовка. Не може цього бути, колись він все рівно стане людиною. Але коли?

— Ти чого, замислився? — запитала вовчиця. – Що, хочеш від нас піти, або може шукаєш нагоди, щоб мене вбити, за те, що я з тобою зробила?..

— Та ні, не хочу я тебе вбивати, я все зрозумів, і прагну тільки одного: знову стати людиною, — відповів перевертень. І в цей момент вовчиця відчула щось недобре і щодуху полетіла до своїх малят. Коли вони прибігли, то побачили, що на її діток нападають чужі вовки. Вовчиця накинулась на них, вовк-перевертень теж почав битись.

Бійка тривала недовго. Вовчиця та перевертень перемогли. І в цю хвилину вовк-перевертень встав на дибки і почав перетворюватись на людину. Відбулося диво.Вовчиця з вовченятками відійшли.

— Що трапилось, чому так сталось? — запитав мисливець. Але у відповідь почув не слова, а шепіт у своїй голові: «Допомігши нам вовкам, ти допоміг собі. Тепер, сподіваюсь, ти не будеш полювати на звірів за ради харчів, прикрас і хутра. Сподіваюсь, ми більше ніколи не побачимось», — сказала йому вовчиця.

Мисливець востаннє підійшов, приласкав вовченят та доторкнувся до вовчиці і пообіцяв, що зробить все можливе, щоб на вовків не полювали.

Вовчиця розповіла все своїм дітям, які ще довго пригадували мисливця та, може ненароком, чекали з ним зустрічі.

Пройшов час і мисливець виконав свою обіцянку, на вовків перестали полювати за ради хутра та м’яса. А одного разу перебуваючи у лісі він зустрів своїх давніх знайомих: трьох вовченят, які поглянули на нього, посміхнулися і побігли до лісу. На цьому історія закінчилась.

Кінець

Нет комментариев. Ваш будет первым!