Життєдайне джерело Петрівки

Тип статьи:
Авторская

Роботу виконали

учениці 10 класу

ЗОШ І-ІІІ ступенів №20

Торецької міської ради

Бондар Діана Сергіївна,

Тарасенко Даря Віталіївна

Керівник Самойленко Т.М.,

ЗДВР ЗОШ І-ІІІ ступенів №20

Торецької міської ради,

учитель зарубіжної літератури

Життєдайне джерело Петрівки

Безцінним даром природи, прісною водою, в земних глибинах розпочинається і закінчується життєвий круг людини. «Доброго путі й свіжої води», — бажають греки на прощання один одному. Тому й оберігають люди підземні діаманти криниць. Це і дало їм право на людську любов і повагу.

Криниця – символ достатку, людської доброти, щирості. Вода – це не забаганка, а перша життєва необхідність. Особливо святою, як хліб, земля та вогонь, здавна вважають криничну воду. Відомо, що людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерелиці, зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спекотні жнив’яні дні, дарує радість пастухам.

Метою нашої дослідницької роботи стала екологічна безпека джерел нашої місцевості.

Працюючи у цьому напрямку, поставили перед собою завдання:

  • з’ясувати історію виникнення криниці в селищі Петрівка;
  • записати спогади мешканців селища;
  • розробити схему маршруту до криниці;
  • визначити практичне значення джерела для нашого регіону;
  • дізнатись про якість води та потужність джерела;
  • встановити стан збереження криниці;
  • отримати знання про унікальні і нічим незамінні властивості води та наявність у нашому селищі криниці з цілющою водою.
  • криниця на околиці села Петрівка

Як і годиться, на Україні майже кожне село має власну криницю. Наше село Петрівка — не виняток. За селом, де починається степ, між пагорбами, під вербами та широколистими кленами сховалась наша криниченька з дуже

смачною та доброю водою. Набрати води з криниці приїздять люди не лише з навколишніх селищ, а навіть з міста. Жителі Петрівки і ми, учні школи, доглядаємо її. Щоб люди, які набирають воду, не стояли влітку під палючим сонцем, ми посадили верби, дорослі поставили лавки.

Історію виникнення криниці в селищі достеменно не знає ніхто. Кажуть, що відколи тут жили люди, відтоді й існувала криниця.

Мірошниченко Микола Петрович та його сестра Марія Петрівна пригадали розповідь свого батька Мірошниченка Петра Васильовича, 1897 року народження.

Коли Петро Васильович був ще юнаком, вони з хлопцями бігали купатися на плесо, що знаходиться біля річки, а потім, накупавшись досхочу, по дорозі додому піднімалися вгору, де в кам’яній ямці било джерело, утворюючи невеличке озерце. Хлопці часто там вгамовували спрагу джерельною водою.

Пізніше, вже після революції, петрівці поставили дерев’яний зруб, а воду черпали просто відром чи ковшем, прив’язаним до зрубу. Пильно слідкували за тим, щоб, не дай боже, хтось брав воду іншим відром, це вважали за страшний гріх, бо пошана до джерел виховувалася в них із дитинства.

Мешканка селища Петрівка Самойленко Лідія Василівна згадує розповіді своєї матері Тетяни Никифорівни (1919 року народження): «Зараз всі вулиці селища приєднані до мережі водопостачання, а раніше люди користувалися водою із копанок, колодязів, які були майже на кожному кутку села. Проте найсмачнішою вважалася вода криниці, що була «за Сапачихою». Кожного дня, коли сходило сонце, тягнулися до криниці дівчата та молодиці, щоб набрати води. У часи, коли води у криниці чомусь було мало, люди навіть влаштовували чергу за нею: клали своє коромисло і йшли додому. Траплялися навіть сварки, коли якась із «мудрих» господинь перекладала коромисла, наближаючи таким чином свою чергу. Нерідко додому доносили лише піввідра, бо по дорозі майже кожен зустрічний просив напитися, а відмовляти у такому проханні вважалося страшним гріхом. Наша хата була далеченько від криниці і мені самій не раз доводилося повертатися за водою знов».

Розповідають, що після війни в криниці води стало значно менше. І жителі нашого селища вирішили її почистити і поглибити. Чоловіки намагалися кирками пробитися до джерела, проте камінь не дозволив. І лише за допомогою вибухівки вдалося це зробити. З’явилися нові джерела, які напоїли все селище. Згодом жителі поставили новий сучасний зруб і обсадили криницю деревами та кущами.

Цікавим є той факт, що вода у криниці знаходиться дуже близько (приблизно 1,5 метра) від поверхні ґрунту, і її рівень не надто знижується навіть під час літніх спекотних днів, хоч і розташована вона на петровських пагорбах.

Слава про життєдайне джерело давно вже вийшла за межі селища, і тому ми вирішили дослідити даний об’єкт більш детально.

Для з’ясування складу води її зразки були направлені до лабораторії міського водоканалу. ( додаток 1)

Аналіз показав, що вода відповідає вимогам Держстандарту, а за деякими показниками, що покращують її смакові якості, навіть перевищує нормативи. Зберігається вода досить довго, тому що до її складу входить срібло. На підставі аналізу криниця занесена до природоохоронних об’єктів «Золото скіфів».

Ми зібрали розповіді місцевих старожилів, записали легенду, яка існує в нашому селищі, нанесли на карту селища місце розташування криниці, розробили схему маршруту. (додаток 2)

То ж будемо робити все, щоб зберегти природу, її найцінніший витвір — людину і безцінний дар — підземну питну воду, щоб «журавлі — надкриничні боги» не гойдали порожніх відер над сліпими криничними очима землі. Скільки криниць на землі, стільки й зірок на небозводі. І чим більше пульсуватиме незамулених джерел народної пам'яті, тим повноводнішим буде річище духовності…

Так давайте дбати про життя своє!

Додаток 1


Додаток 2

Харківська Н.Ф. разом зі своїми вихованцями

навесні прибирає територію біля криниці

Додаток 3

Після цікавої екскурсії відпочинок біля криниці

Нет комментариев. Ваш будет первым!